Правила і помилки в аргументації

2. Правила і помилки по відношенню до аргументів

Логічна спроможність і доказове значення міркування багато в чому залежать від якості вихідного фактичного і теоретичного матеріалу - переконуючої сили аргументів.

Процес аргументації передбачає попередній аналіз наявного фактичного матеріалу, статистичних узагальнень, свідчень очевидців, наукових даних і т. п. Слабкі і сумнівні аргументи відкидаються, найбільш вагомі синтезуються в струнку і несуперечливу систему доводів.

Попередня робота проводиться при цьому з урахуванням особливої стратегії і тактики аргументації. Під тактикою мається на увазі пошук і відбір таких аргументів, які виявляться найбільш переконливими для даної аудиторії, враховуючи вікові, професійні, культурно-освітні та інші її особливості. Виступи на одну і ту ж тему перед складом суду, працівниками житлово-експлуатаційної контори, дипломатами, школярами, працівниками театру або молодими вченими будуть відрізнятися не тільки стилем, глибиною змісту, психологічним підходом, але також типом і характером аргументації, зокрема особливим підбором найбільш дієвих, тобто близьких, зрозумілих і переконливих аргументів.

Рішення стратегічного завдання аргументації визначається виконанням наступних вимог, або правил, щодо доводів: (1) достовірність аргументів, (2) автономне від тези обгрунтування; (3) несуперечливість; (4) достатність.

Розглянемо ці правила і помилки, що виникають при їх порушенні.

(1) Вимога достовірного тобто істинності і доведеності аргументів, визначається тим, що вони виступають логічними підставами, спираючись на які, виводять тезу. Наскільки б ймовірними не були доводи, з них може слідувати лише правдоподібний, але не достовірний тезу.

Доводи виконують роль фундаменту, на якому будується аргументація. Якщо у фундамент міркування кладуть неперевірені або сумнівні факти, то ставиться під загрозу весь хід аргументації. Досвідченому критику досить поставити під сумнів один або кілька доводів, як руйнується вся система міркувань і теза виступаючого виглядає як довільний і декларативний. Про переконливості такого міркування не може бути й мови.

Порушення вказаної логічного правила призводить до двох помилок. Одна з них - прийняття за істину помилкового аргументу - називається «основне оману» (error fundamentalist

Причини такої помилки - використання в якості аргументу неіснуючого факту, посилання на подію, яка насправді не мало місця, вказівка на неіснуючих очевидців і т. п. Така помилка називається основним тому, що підриває найголовніший принцип докази - переконати в правильності такої тези, який спочиває не на будь-якому, а лише на твердому фундаменті з істинних положень.

Особливо небезпечно «основне оману» в судово-слідчої діяльності, де неправдиві свідчення зацікавлених осіб - свідків або обвинуваченого, неправильно проведене упізнання особистості, речей чи трупа - наводять в окремих випадках до судових помилок - покаранню невинного або до виправдання дійсного злочинця.

Інша помилка - «передбачення підстави» (petitio principii). Вона полягає втом, що в якості аргументів використовуються недоведені, як правило, довільно взяті положення: посилаються на чутки, на ходячі думки або висловлені кимсь припущення і видають їх за аргументи, нібито обгрунтовують основна теза. У дійсності ж доброякісність таких доводів лише передбачається, але не встановлюється з переконливістю.

(2) Автономне обгрунтування аргументів. Доводи повинні бути істинними. Тому, перш ніж обгрунтовувати тезу, слід довести аргументи. При цьому для доводів знаходять підстави, не звертаючись до тези. Інакше може вийти, що недоведеним тезою обгрунтовуються недоведені аргументи. Ця помилка називається «коло в демонстрації» (circulus in demonstrando).

(3) Вимога несуперечності аргументів випливає з логічної ідеї, згідно з якою з протиріччя формально слід все що завгодно - і теза пропонента, і антитеза опонента. Змістовно ж із суперечливих підстав з необхідністю не випливає жодне положення.

У судово-слідчої діяльності порушення цієї вимоги може виражатися втом, що при некваліфікованому підході до обгрунтування рішення у цивільній справі або обвинувального вироку у кримінальній справі посилаються на суперечать один одному фактичні обставини: суперечливі свідчення свідків та обвинувачених, що не збігаються з фактами висновки експертів.

(4) Вимога достатності аргументів пов'язано з логічною мірою - у своїй сукупності доводи мають бути такими, щоб з них за правилами логіки в необхідності слідував доводить тезу.
Правило достатності аргументів проявляється по-різному, залежно від використовуваних в процесі обгрунтування різних видів умовиводів. Так, недостатність аргументації при зверненні до аналогії проявляється в малому числі схожих для порівнюваних явищ ознак. Непереконливим буде і індуктивне узагальнення, якщо досліджені випадки не відображають особливостей зразка.

Відхилення від вимог достатності аргументів недоречні ні ВТУ, ні вдругую сторону. Доказ неспроможне, коли окремими фактами намагаються обгрунтувати широкий теза - узагальнення в цьому випадку буде «тишком широким або поспішним».

Не завжди дає позитивні результати принцип «ньому більше аргументів, тим краще». Важко визнати переконливим міркування, коли, прагнучи у що б то не стало довести тезу, збільшують число аргументів, вважаючи, що тим самим надійніше підтверджують його. Діючи таким чином, легко здійснити логічну помилку «надмірного докази», коли непомітно для себе беруть явно суперечать один одному доводи. Аргументація в такому випадку буде завжди нелогічною або надмірної, за принципом «хто багато доводить, той нічого не доводить».

При поспішному, не завжди продуманому аналізі фактичного матеріалу зустрічається використання і такого аргументу, який не тільки не підтверджує, а, навпаки, суперечить тезі виступаючого. У цьому випадку творять, що пропонент використовував «самогубний довід».

Найкращим принципом переконливого міркування є правило: краще менше, та краще, тобто всі пов'язані з обговорюваного тези факти і положення повинні бути ретельно зважені і відібрані, щоб отримати надійну і переконливу систему аргументів.

Достатність аргументів слід розцінювати не в сенсі їх кількості, а з урахуванням їх вагомості. При цьому окремі, ізольовані аргументи, як правило, володіють малою вагою, бо допускають різне тлумачення. Інша річ, якщо використовується ряд доводів, які взаємопов'язані і підкріплюють один одного. Вага такої системи аргументів буде виражатися не їх сумою, а твором складових. Не випадково говорять, що ізольований факт важить, як пір'їнка, а кілька пов'язаних фактів тиснуть з тяжкістю жорна.