Методи наукової індукції
Зі збільшенням числа порівнюваних випадків, котрі демонструють супутні зміни, зростає ймовірність укладання. Якщо безліч альтернативних обставин не вичерпує всіх можливих причин і не є закритим, то укладання виведення проблематично, а не достовірно.
Обгрунтованість висновку в чому залежить також від ступеня відповідності змін в попередньому факторі і самому дії. До уваги приймаються не будь-які, а лише пропорційно наростаючі або убуваючі зміни. Ті з них, які не відрізняються взаємно-однозначної регулярністю, нерідко виникають під впливом неконтрольованих, випадкових факторів і можуть вводити в оману дослідника.
Міркування за методом супутніх змін застосовуються при виявленні не лише причинних, а й інших, наприклад функціональних зв'язків, коли встановлюють залежність між кількісними характеристиками двох явищ. У цьому випадку важливого значення набуває облік властивій кожного роду явищ шкали інтенсивності змін, у рамках якої кількісні зміни не змінюють якості явища. У будь-якому випадку кількісні зміни мають нижню і верхню межі, які називаються межами інтенсивності. У цих прикордонних зонах змінюється якісна характеристика явища і тим самим можуть виявлятися відхилення при застосуванні методу супутніх Редагування.
Наприклад, зменшення обсягу деяких речовин при їх охолодженні припиняється в певній точці (для води, наприклад, це точка замерзання), а потім їх обсяг при подальшому охолодженні збільшується. Інший приклад: медицині добре відомі лікувальні властивості препаратів, що містять в малих дозах отрути. Зі збільшенням дози корисність препарату зростає лише до певної межі. За межами шкали інтенсивності препарат діє у зворотному напрямку і стає небезпечним для здоров'я.
Будь-який процес кількісних змін має свої критичні тонкі, які слід враховувати при застосуванні методу супутніх змін, ефективно діючого лише в рамках шкали інтенсивності. Використання методу без урахування прикордонних зон кількісних змін може спричинить логічно некоректним результатам.
5. Метод залишків.
Застосування методу пов'язане з встановленням причини, що викликає певну частина складного дії за умови, що причини, що викликають інші частини цього дії, вже виявлено.
Схема міркування за методом залишків:
1) ABC викликає xyz.
2) А викликає х.
3) В викликає у.
-----------------------------------
Ймовірно, С викликає z.
Методом залишків був зроблений висновок про існування деяких хімічних елементів - гелію, рубідію та ін Припущення грунтувалося на результатах, отриманих в процесі спектрального аналізу: були виявлені нові лінії, які не належали жодному з вже відомих елементів.
У практиці наукових і звичайних міркувань часто зустрічається модифікований висновок за методом залишків, коли за відомим дії укладають про існування нової по відношенню до вже відомої причини. Наприклад, Марія Склодовська-Кюрі, встановивши, що деякі уранові руди випускають радіоактивні промені, що перевищують за інтенсивністю випромінювання урану, прийшла до висновку, що в цих сполуках є якісь нові речовини. Так були відкриті нові радіоактивні елементи: полоній і радій.
Схема модифікованого міркування за методом залишків:
1) ABC викликає abcd.
2) А викликає а.
3) В викликає Ь.
4) З викликає с.
-------------------------------------
Ймовірно, існує якийсь X,
який викликає d.
Подібно іншим індуктивним висновкам метод залишків дає, як правило, проблематичне знання. Ступінь імовірності висновку в такому виведення визначається, по-перше, точністю знань про попередніх обставин, серед яких йде пошук причини досліджуваного явища, по-друге, точністю знання про ступінь впливу кожної з відомих причин на сукупний результат. Приблизний і неточний перелік попередніх обставин, як і неточне уявлення про вплив кожної з відомих причин на сукупна дія, може призвести до того, що у висновку виведення в якості невідомої причини буде представлено не необхідне, а лише супутнє обставина.
Міркування за методом залишків нерідко використовуються у процесі розслідування злочинів, головним чином у тих випадках, коли встановлюють явну нерозмірність причин досліджуваним діям.
Якщо дія за своїм обсягом, масштабом або інтенсивності не відповідає відомої причини, то ставиться питання про існування якихось інших обставин.
Наприклад, у кримінальній справі про розкрадання товарів зі складу обвинувачений визнав факт розкрадання і показав, що він поодинці виніс зі складу викрадену річ. Проведеною перевіркою було встановлено, що винести таку важку річ не під силу одній людині.
Слідчий прийшов до висновку про участь в розкраданні інших осіб, у зв'язку з чим змінювалася і кваліфікація діяння.
Розглянуті методи встановлення причинних зв'язків по своїй логічній структурі відносяться до складних міркувань, в яких власне індуктивні узагальнення будуються із застосуванням дедуктивних висновків. Спираючись на властивості причинного зв'язку, дедукція виступає логічним засобом елімінації (виключення) випадкових обставин, тим самим вона логічно коректує і спрямовує індуктивне узагальнення.
Взаємозв'язок індукції і дедукції забезпечує логічний спроможність міркувань при застосуванні методів, а точність вираженого в посилках знання визначає ступінь обгрунтованості одержуваних висновків.